» » » Герої сьогодення

Культура / Духовний розвиток

Герої сьогодення

Герої сьогодення

Підступний вірус, який не щадить...

Ви досі міркуєте, що КОВІД-19 вам особисто і вашим близьким не загрожує? Це тому, що ви не бачили хворих, яких уже торкнулася своїм гострим лезом ця невидима біда, не відчули атмосфери, у якій медики борються за збереження життя хворих у відділенні...

На превеликий жаль, за останні дні чуємо повідомлення про все більшу кількість в Україні тих людей, які захворіли на коронавірус. А оскільки почалася осінь - звична пора для поширення т.з. простудних недуг, то покращення ситуації годі й чекати.

Сокирянський район в Чернівецькій області залишається тим, де зафіксовано найменше осіб, яким за весь період було діагностовано КОВІД-19. За це - спасибі Богу, невтомним медикам і владі, яка робить все можливе, аби запобігти поширенню небезпечного вірусу серед людей та сприяти результативному лікуванню усіх, хто занедужав.

     І все ж. В інфекційному відділенні Сокирянської райлікарні за останні тижні перебуває 25-27 хворих, які за результатами аналізів мають цю загрозливо небезпечну недугу. Про те, як проводиться їх лікування, про будні медиків, задіяних у боротьбі за здоров’я і життя людей, про інші важливі моменти із цієї болючої теми, прошу стисло розповісти завідуючу інфекційним відділенням Інну Володимирівну ГУЦУЛ.

-Насамперед, хочу сказа­ти, що в нашому колективі працюють самовіддані, про­фесійні, мужні люди, яким щиро дякую за кожну добу і за кожну годину роботи. Вони добре знають свої •прямі обов’язки і чітко їх виконують, розуміючи лі­каря, як кажуть, із півслова, а то і без слів. Якби не ці якості моїх колег, то навряд чи справились би ми з тими непростими завданнями, які звалились на наші голо­ви, руки і нерви - особливо останнім часом, коли хво­роба стала поширюватись. Якщо в перші тижні-місяці карантину у від діленні пере­бувало на лікуванні менше десяти хворих, то у серпні вересні в окремі дні прийма­ли в стаціонар по 3-5 осіб щоденно. Серед них було немало із важким перебігом недуги, надто високою тем­пературою, яким системне введення препаратів треба було робити по кілька разів на добу. Навантаження на медсестринський пост було таким, що дівчата не ходи­ли від палати до палати, з одного поверху на інший, а просто бігали - інакше не І встигали б справитись. І це Ну відповідних спецівках, в умовах жаркого літа... Раніше не могли й подумати, що наш медперсонал здатен витримати такі - майже не­посильні - навантаження. Але - зуміли! Подолали всі труднощі і далі долаємо. Вижили, рятуючи людей, перебуваючи в постійному ризику. Я захоплююсь на­шими дівчатами, дякую їм медсестрам і санітарочкам та їхнім рідним - за ро­зуміння непростої, нерідко екстремальної ситуації, за підтримку і всіляку допо­могу. Тільки з 1 серпня у наше інфекційне відділення додатково перевели з інших підрозділів лікарні ще кілька медсестричок (всього їх нині працює у нас десять). Тепер є два медсестринських по­сти, один з 1.09 - цілодобовий. І все-таки роботи в пер­соналу дуже багато - кожної зміни! Адже при лікуванні від коронавірусу у пацієн­тів є ще й супутні хвороби, отож потрібні не лише пре­парати згідно протоколу по КОВІД-19, більшістю з яких нас у достатку забезпечують, а й інші, які доводиться до­купляти самим хворим (при­носять їхні родичі). Це до­даткові проблеми для людей. Але життя кожному дорожче за все. У щоденній роботі, на якій доводиться забувати про вихідні, не кажучи про відпустки, всі ми, зокрема, й медсестри мусимо бути ще й психологами: заспокоювати хворих, усміхатися, тактов­но і стримано застерігати від паніки, інших страхів. Бо людина, перебуваючи в стаціонарі, має всю себе налаштовувати на боротьбу з недугою, і саме панічний настрій тут може сильно за­шкодити.

Хочу наголосити, що в боротьбі проти коронавіру­су ми, колектив, постійно відчуваємо всебічну під­тримку від директора КНП «Сокирянська райлікарня» Олександра Петровича Андрійчука - не тільки в фінансових питаннях, у за­безпеченні ліками, сучас­ними технічними засобами (концентратори, монітори і т.д.), а й у прямому смислі людяності, небайдужості до всіх наших потреб. Немалу роботу в подоланні проблем з КОВІДом виконують також працівники приймального покою, реанімаційного від­ділення, сімейні лікарі, до яких у першу чергу зверта­ються громадяни, відчува­ючи ознаки захворювання.

Не просто тримає руку на пульсі, а велику увагу і всесторонню допомогу у численних питаннях вияв­ляє в боротьбі з назрілими у зв’язку з короновірусом про­блемами наша районна вла­да, особисто голова райради Василь Васильович Козак. Зокрема, впорядковано і за­асфальтовано територію біля нашого відділення, надаєть­ся транспорт, є піклування про харчування хворих, про умови для роботи медиків, про відповідну матеріальну винагороду за наш нелегкий труд. Дякуємо за все!

     Принагідно звертаюсь до всіх жителів: не втрачайте час, коли відчуваєте будь-які симптоми короназахворю- вання, і не займайтесь само­лікуванням! Звертайтесь по телефону до сімейного лікаря, радьтесь і чітко ви­конуйте вказівки фахівця.

 Наголошую, що більшість уражених цим вірусом пе­реносять хворобу у легкій формі і одужують, лікуючись у домашніх умовах, пере­буваючи на телефонному зв’язку зі своїм лікарем. Осо­би, направлені в наше відді­лення, безоплатно проходять тестування (аналіз крові на КОВІД-19, який оперативно відправляємо в Чернівецьку вірусологічну лабораторію і отримуємо результат за 24 години). В залежності від важкості захворювання та наявності інших недуг у хворого, визначаємо програ­му лікування. Наголошую: кожна людина має особисто подбати про збереження свого здоров’я та безпеку дітей і літніх'членів родиниАби не треба було гасити «пожежу», подбаймо про її недопущення... Правила- часте й ретельне миття рук, дистанція і медичні маски у громадських місцях, недопу­щення контактів із людьми, які щойно прибули з-за кор­дону, й т.д. - нині відомі всім. Головне - дотримуватись їх!

...Звичайно, Інна Во­лодимирівна, розповіда­ючи про роботу відділення, скромно промовчала про власний внесок у велику справу боротьби за жит­тя і здоров’я мешканців Сокирянщини. Вона - і керівник, і єдиний лікар в цьому підрозділі, який при­ймає рішення і несе відпо­відальність за всіх і вся, і головний порадник. В будь- яку пору доби при раптових ускладненнях будь-кого із хворих чоловік привозить лікарку на робоче місце, чекає, підтримує. Добре, що з турботою про сина-школяра допомагають батьки, оточує його увагою всерозуміючий тато. Бо у мами - робота, яка забирає максимум часу, сил і енергії. Допоможи, Бансе, Вам, Інно Володимирівно, і всім Вашим колегам!


Катерина ТИЩЕНКО


Видатні імена української гідроенергетики: Людмила Маниляк

Професіонал своєї справи – людина, яка завдяки своїм особистим якостям стає справжнім фахівцем та активним лідером у колективі, який завжди стоїть на захисті інтересів співробітників. На Дністровській ГАЕС такою людиною є Людмила Маниляк, котра вже більше 14 років уміло керує профспілковою організацією філії, згуртовуючи навколо себе керівників та фахівців станції, та уміло поєднує ці обов’язки з професією економіста відділу обладнання.

За високий професіоналізм Людмила Маниляк нагороджена знаками «Почесний працівник Укргідроенерго», «За активну професійну діяльність» ЦК Української електричної профспілки та «Профспілкової відзнаки» Федерації профспілок України. А фрази: «спитай у Маниляк», «звернись до Маниляк», «попроси у Маниляк, «порадься з Маниляк» здебільшого стають магічним початком успіху у вирішенні того чи іншого питання, пов’язаного як і з професійною діяльністю, так і з профспілковими питаннями Дністровської ГАЕС та міста Новодністровськ.

- Людмило Петрівно, 16 вересня Ви відзначаєте свій 60-річний ювілей, а з 18 років Ваше життя пов’язалося з містом Новодністровськ та енергетикою. Розкажіть, будь ласка, як це сталося?

Не зовсім привітна після дощу осінь 1978 року під час першого знайомства з майбутнім містом 42 роки тому мене, 18-річну молоду жінку при надії, вразила настільки, що загально відома романтика на знаній на той час у всьому Радянському Союзі комсомольській будові обійшла мене стороною. Я була впевнена, що ні в якому разі не буду жити в цьому болоті. Мої сльози розпачу у відповідь на телеграму чоловіка з рішенням таки обрати Новодністровськ, а не будівництво у Молдові, куди теж запрошували, були тривалими. Однак, уже травень наступного року, з появою власного житла у гуртожитку в колі чудових і привітних молодих людей та знаменитого молодого ентузіазму, поступово направив мою долю в інше русло (усміхається).
А вже 22 лютого 1980 року співбесіда з директором дирекції з будівництва Дністровського комплексного гідровузла В’ячеславом Івановичем Куреньовим перегорнула сторінку у моїй трудовій біографії та назавжди пов’язала мою долю із відділом обладнання. Ось так мій професійний шлях повернувся до будови, відомої нині не лише в Україні, а й у світі. Доля обрала мене, а я – її.

- Яким було перше враження від будівельного майданчика, на місці якого нині височіє і споруджується далі Дністровська ГАЕС?

Тривалий час ми працювали відокремлено від будівельного майданчика. Тож, коли мені довелося побачити на генплані будівлю інженерно-побутового корпусу та машинного залу, я не повірила, що за рік-два все це можна буде побачити на місці Василівських просторів. Коли ми приїхали подивитися на власні очі на будівництво, здавалося, я наче прозріла! Ці перші враження і досі проймають спогадами до глибини душі.

- Хто і що допомагає так вдало поєднувати свою основну роботу економіста з профспілковими обов’язками?

З квітня 2006 року, очоливши первинну профспілкову організацію, змушена була без відриву від виробництва постійно знаходити «золоту середину» і бути своєрідним буфером між колективом та адміністрацією. Я не мала права на помилку ні на своєму основному місці роботи, ні у питаннях соціального захисту колег. Звичайно, порівнювати питання і проблеми персоналу кількістю 60 осіб на початку і вже нині, коли ця цифра сягає 406, не доводиться. Значно розширився і збільшився соціальний пакет, що гарантує компанія Укргідроенерго своїм працівникам. Тож, коли поряд відповідальна адміністрація, чудові колеги, на яких мені завжди щастило, велика підтримка очільників цехових комітетів, тоді й поєднувати все вдається.

Що порадила б молодому поколінню енергетиків людина, чий загальний трудовий стаж, і весь в енергетиці, складає вже більше 40 років, з них 12 років у товаристві?

Насамперед бути відданими своїй професії, цінувати довіру і важливість, значущість не просто місця роботи, а й себе у величній справі, котру успішно впроваджує одне із кращих державних підприємств – Укргідроенерго. А ще раджу по-справжньому вболівати за колектив, компанію та сумлінно і навіть творчо торувати власну стежку у такій особливій галузі як енергетика. Молодь повинна мати бажання і не боятися йти вперед, не зупинятися, самоудосконалюватися та творити для нащадків. І, звичайно ж, – треба знати свою історію. Молоде покоління повинно власноруч будувати нову українську державу, країну, в якій хочеться жити, працювати і неодмінно повертатися з усіх доріг!

- Після стількох років життя у Новодністровську Ви стали його частиною. Вам не байдужа доля міста енергетиків?

Саме так! Я вболіваю усією душею! Мені пам’ятне його минуле, мене хвилює його сьогодення, я переживаю за його майбутнє, за його щасливі прийдешні літа. Мені шкода, що, побудувавши і споруджуючи такі гідроелектростанції, Новодністровськ не розвинув повною мірою свою інфраструктуру. Тож, кожна проблема, здобуток чи подія у місті, що було спроєктоване як місто-супутник Дністровських гідроелектростанцій, відгукуються у кожній клітиночці мого єства.

- Які якості характеру Вам притаманні?

Генетична енергійність, лідерство та цілеспрямованість. Ці якості даровані мені від матусі, Ніни Федорівни. Хоч зовні я схожа на батька, Петра Федоровича.

- Жінка з вишуканим смаком, економіст-професіонал, умілий оратор, організатор і тямущий профлідер, чудова майстриня-вишивальниця, гарна матуся двох дорослих доньки і сина, котрий також працює на Дністровській ГАЕС. Чого ми ще не знаємо про Людмилу Маниляк?

Я дуже сентиментальна і вразлива людина, котра щоразу озивається сльозою, бо мене надто легко «зачепити за живе». Мені болить усе й усі, а цей біль, переживання та негаразди відлунюються у кожній нервовій клітині. А ще я дуже люблю квіти – на дачі у мене краса й справжній рай. Ну, і ще скажу: дуже рада, що свого часу мене не вдалося переконати вступити у виборчі перегони за крісло мера міста, адже моє місце у відділі обладнання Дністровської ГАЕС, де відбулось моє становлення, де я відчуваю себе потрібною, яким я і живу.

- Що у цій ювілейній цифрі, незважаючи на те, що жінці про вік не нагадують: двічі по 30 чи тричі по 20?

Щиро зізнаюся, що геть не відчуваю себе на такі літа, попри щоденні зустрічі із дзеркалом, всупереч усім втратам і рясному ужинку пережитого. Моя душа молода, натхненна і окрилена!

Диктофон уже давно змушений був припинити свою роботу, як і олівець, що автоматично занотовував окремі моменти, а я вже розуміла, скільки ще всього залишилося за кулісами нашої розмови. І лише окремі уривки зі спільної колежанської кінострічки ще миготіли у пам’яті: участю міських заходах, які здебільшого ніяк не обходились без Людмили; уболіваннями та нагородженнями колег на спортивних змаганнях; організацією й забезпеченням свят; традиційними улюбленими поїздками працівників філії та членів їхніх родин у рамках відпочинку вихідного дня; неодмінною координацією подій та заходів на станції. Загалом можна сміливо сказати, що Людмила Петрівна бере участь у долях всіх 406 членів профспілки філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС». А ще у пам’яті щоразу виринав особливий погляд ювілярки, що випромінював сяєво щирості, добра, небайдужості, любові і невсипущої енергії до свого колективу, який зростав, мужнів, міцнів, збагачувався й нарощував свій інтелектуальний та професійний потенціал на її очах. І, звичайно ж, до Дністровської ГАЕС, унікальність, масштабність і життєві ритми котрої Людмила Маниляк, відчуває щодня.

Інна ГОНЧАР, фахівець зі зв’язків з громадськістю Дністровської ГАЕС




Коментарі для новини

  • Інна Гончар | Гости

    Так, направду, ці жінки - герої сьогодення! Інна - то взагалі неймовірна, і я щиро пишаюся, що знаю її особисто! А наша Людмила Петрівна - взірець, яку молодші колеги називають мамою на станції!

  • Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
    Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або увійти на сайт під своїм іменем.

    Написати свій коментар:

    Схожі новини

    Приєднуйтесь

    Важливо почути кожного. Підбірка свіжих новин із сайтів району.

    детальніше

    Відомі діячі

    • Блинду Федір Васильович
    • Козак Василь Васильович
    • Бондар Олексій Станіславович
    • Мафтуляк Михайло Васильович
    • Нагірняк Іван Семенович
    • Лісогор Катерина Іванівна
    • Грейцар Максим Віталійович
    • Гадзій Василь Васильович

    Герб СокирянСокиряни

    Регіон: Чернівецька область

    Населення: 9067

    Площа: 14.8 км²

    День міста: 12 липня

    Міський голова: Козак Василь Васильович

    Перша згадка: 1666

    Статус міста з 1966 року