» » » Ніхто не забутий...

Культура / Духовний розвиток

Ніхто не забутий...

Ніхто не забутий...

ЇХ ЄДНАЄ БІЛЬ АФГАНІСТАНУ.

Протягом всієї багатовікової історії нашої Батьківщини народ вище за всіх цінував вірність Вітчизні, мужність і відвагу героїв, які боролися за торжество добра і справедливості.
12 лютого у Недобоївцях Хотинського району з нагоди відзначення 30-річчя виводу військ з Афганістану,перший заступник голови Комітету Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників АТО та людей з інвалідністю, народний депутат України Максим Бурбакзустрівся з ветеранами тієї страшної війни.

  Поговорили, вшанували загиблих побратимів, -поділився враженнями від спілкування Максим Бурбак.  Від нашого парламентського комітету передав вітання та запевнив у повній підтримці. Наостанок вручив Почесні грамоти Верховної Ради. 

    На зустріч з бойовими побратимами та для участі у заході з нагоди ювілею, що наближається, прибула делегація воїнів-афганців Сокирянської міської об`єднаної територіальної громади та кількох сіл району. Напередодні 30-ї річниці виведення радянських військ з Афганістану учасники зустрічі ділилися спогадами того страшного періоду в їх житті, пригадали своїх відважних, сміливих  та рішучих побратимів-афганців,  бойовий шлях, який назавжди залишиться в  пам`яті і спогадах, вшанували тих, хто назавжди залишився в далекій та чужій країні, поділились враженнями сьогодення, побажали присутнім та їх родинам щастя і добра, плідної праці на користь рідної країни.

Участь у десятилітній військово-політичній спецоперації Радянського Союзу взяли 160 375 військовослужбовців – вихідців з України, 3 360 з яких – загинули, 72 – пропали безвісти, 3 560 – стали інвалідами.

Та чужа, страшна війна в Афганістані тривала більше 9 років. Вона забрала життя понад 15 тисяч осіб, левова доля з них –  це  українці.

   Нащадками кращих традицій бойового братерства воїнів-афганців стали учасники АТО та ООС, які беруть активну участь у військових операціях на Сході нашої держави, захищаючи   територіальну цілісність та державний суверенітет України, своїми реальними справами сприяють подальшому розвитку держави на шляху соціально-економічного зростання та зміцнення її обороноздатності.

Вони виконували інтернаціональний обов’язок…

Сьогодні, в нелегкий час для України багато уваги приділяється воїнам АТО, і це закономірно… Але, як не прикро, ветеранів десятилітньої афганської безглуздої війни, на жаль, згадують все рідше… Історія все більше віддаляє нас від тих гарячих подій в Афганістані 1979-1989 років, коли кремлівські компартійні вожді посилали наших синів на смерть. Тоді це називалося інтернаціональним обов’язком, а відмова від його виконання вважалася дезертирством, зрадою... Але, не зважаючи на політичні амбіції брежнєвської команди, наші воїни були вірні присязі і героїчно виконували той, інтернаціональний обов’язок. Ціною власного здоров’я і життя…
Напередодні 30-річчя від Дня виведення радянських військ з Афганістану, який Незалежна Україна офіційно відзначала і відзначатиме 15 лютого, спогадами ділилися учасники бойових дій на території ДРА.

Євген Петрович ДОСЯК (офіцер запасу військово-повітряних сил):
− В Афганістан потрапив у 1985 році. Там літав на вертольотах МІ-8. Виконував завдання рік, потім була перерва. Це тому, що для авіації було  правило більше року підряд літати не можна, бо в повітрі з часом зникає відчуття страху, збільшується вірогідність смертей…

У небі перебували по 7-8 год. в день. З місць бойових дій забирали поранених, мертвих з підрозділів, що рухались колонами по гірських серпантинах. Також доставляли провіант і речі першої необхідності,  виконували інші серйозні операції, які не під силу були наземникам. З нашого екіпажу живим залишився тільки я один: штурман, командир і бортовий технік загинули.

Володимир Іванович ТОЛОЧНИЙ (військовий радник):
− Одразу після ліквідації катастрофи на Чорнобильській АЕС я отримав по телефону повідомлення з Києва про необхідність відбувати на війну в Афганістан… Кулі свистіли над головою, а два рази ворог (там їх називали духами) навіть підривав наші БТР. Бог милував, і я залишився живим. Служив у провінції Фарах та кілька місяців у Кабулі. Пробув там два роки з 1987 по 1989 рік, аж допоки наші війська не були виведені з Афганістану. А так про Афганістан можна говорити годинами. Це така країна… Там шаблі валяються просто посеред дороги. А хочу згадати Юрія Івановича Толочного – мого брата, який теж брав активну участь у бойових діях в Афганістані. Його, на жаль, уже немає серед нас…

Сергій Валентинович ГАВРИШ (командир взводу):
− Ніколи не забуду перший обстріл поста, коли в нашому штабі загинули одразу троє людей. Бронежилетів, таких як сьогодні, в нас не було, а так званий тоді захисний одяг пробивався кулями. Ми охороняли штаб дивізії в районному центрі Баграм. Там знаходився також великий аеродром, центр управління, вихід на Кабул. Я брав участь у виведенні наших військ з Афганістану. Жахає дуже цифра − за десять років афганської війни загинули 15 тисяч наших співвітчизників.
Дуже прикро, що в наш час почали ділити учасників бойових дій. Так, у лікарні часто можна побачити на дверях до лікаря табличку з написом «Учасники АТО без черги». Чому лише учасники АТО, адже ми теж дивилися смерті у вічі. Таке враження, що про нас забувають…

Геннадій Володимирович ГОРЛЕЙ (командир відділення бойової механізованої піхоти):
− Мені було 18. В Афган я був призваний з Рязані у 1986 році. В основному служив у провінції Саджой, а так нас перекидали на різноманітні операції. Піхота  йшла попереду там, де техніці не проїхати. Мені також доводилося виводити війська з Афганістану, зокрема з Кабулу. Війна наклала свій відбиток, і, повернувшись звідти, було дуже важко адаптуватись до звичайного мирного життя. Фактично не знаєш, за що братись. Вдома на мене чекали мама і сестра.

Анатолій Іванович ЧЕРЕВАТИЙ (старший прапорщик, командир взводу):
− Починав свою військову діяльність у виправній колонії, де працював інженером з організації праці засуджених. За певних обставин перевівся в Одеську область в м. Болград у повітряно-десантну дивізію, звідти в 1986 році потрапив у Афганістан у танковий батальйон по прямій заміні командиром взводу.

Через рік перевівся в окремий батальйон матеріального забезпечення. Ми супроводжували колону, яка перевозила боєприпаси, бойове спорядження для дивізії в Хайратон Мазарі Шаріф, Пулі Хумрі через найдовший тунель Саланг. Нам усім видавали протигази, щоб не задихнутись під час переїзду через тунель. І хоча ми дислокувались у Кабулі, я більше часу перебував у дорозі, супроводжуючи колони. Серпантинні вузькі дороги в горах вміщали тільки одну військову машину, тому при обстрілі колон ворог намагався влучити спочатку в першу і останню машини, щоб зупинити весь рух, і потім знищувати решту техніки. У таких випадках нашим завданням було забрати з першої підбитої машини живих людей, зброю і скинути автомобіль у прірву. Все це треба було робити дуже швидко, щоб продовжити далі рух колони. Одного разу після виїзду із цього тунелю був масштабний підрив, і я отримав контузію і ІІ групу інвалідності…

Всі воїни-афганці згадали, як на полях трудились мирні дехкани (так називали місцевих жителів), які вдень із сапкою працювали на полях, а ввечері брали зброю і йшли відстрілювати наших військових. Аби виконувати свою вбивчу місію і бути непоміченими, ці так звані «мирні люди вдень» таємно пересувалися  кяризами (підземними галереями для збору ґрунтових вод і виведення їх на поверхню з метою зрошування. Вони мали вихід назовні через кожних 50 метрів. Кяризи були дуже небезпечні для наших воїнів, бо про те, як і де були прокладені під землею ці іригаційні мережі, ніхто не міг знати)... За вбивство нашого полковника, майора чи лейтенанта душмани отримували чималі гроші… 

Багато ще цікавого, незабутнього розповіли учасники бесіди. З їх спогадів можна без кінця продовжувати історію непотрібної війни… А коли війна буває потрібною?.. Про це хай більше розкажуть дослідники історії і політики…

За розмову всім подякувала

                                                                                                                                            Ірина МАКОВЕЙ.


Посилання на джерело

Схожі новини


Коменатрі для новини

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або увійти на сайт під своїм іменем.

Написати свій коментар:

Приєднуйтесь

Важливо почути кожного. Підбірка свіжих новин із сайтів району.

детальніше

Відомі діячі

  • Козак Василь Васильович
  • Блинду Федір Васильович
  • Бондар Олексій Станіславович
  • Мафтуляк Михайло Васильович
  • Нагірняк Іван Семенович
  • Лісогор Катерина Іванівна
  • Грейцар Максим Віталійович
  • Гадзій Василь Васильович

Герб СокирянСокиряни

Регіон: Чернівецька область

Населення: 9067

Площа: 14.8 км²

День міста: 12 липня

Міський голова: Равлик Василь Степанович

Перша згадка: 1666

Статус міста з 1966 року