» » » Пам'яті письменника, поета, журналіста.

Культура / Духовний розвиток

Пам'яті письменника, поета, журналіста.

Пам'яті письменника, поета, журналіста.

25 березня Івану Нагірняку виповнилося б 70!

«Почесний житель наших душ» і «ломачинецький Шевченко»

Над могутнім Дністром його правда прозора



Доброго ранку, Іване Семеновичу… Здрастуйте, дорогий наш ювіляре, мудрий пораднику і всезнаючий майстре слова! Весна ж бо Ваша навколо першими щемними дотиками стукає в душу, вертаючи нас у Ваші незабутні вірші та новели, нариси і літописні миті, котрі наскрізь пронизані любов’ю до навколишнього світу і природи, рідного краю і його минувшини, людей і такої шанованої Вами ЖІНКИ!.. 

А Ваш голос! Скільки ж променів такої важливої і рятівної навіть підтримки линуло в душу на відстані Вашого особливого тембру й тепла! Скільки разів вчувалося просто оте Ваше «білосніжним вельоном краси» або як Ви традиційно пропонували нашій редакції «маленьку фітюльочку» новин із ГАЕС! А якими ароматними та смачнючими були чисто умиті й виплекані Вашою душею і руками та, головне, як ви наголошували, некроплені (!) яблука з Вашого саду, якими любили нас пригощати! О, а якими пишними і золотаво-зворушливими засяяли на порозі моїх золотих молодят-батьків оті неймовірні хризантеми, котрі Ви подарували, прийшовши із прем’єрним читанням нового нарису – про них! А стільки разів мені вчувається лише Вам притаманне «Інно (з особливою якоюсь протяжністю і наголосом!) Михайлівно!», наче сповіщаючи про нову замальовку чи допис у творчій Вашій скарбничці! 

А отой по-дружньому прихований з-під столу на ювілейній сцені кулак, мовляв вже затягуємо час зустрічі – і водночас ласкаво-примружений погляд усміхнених очей, працюй тобто, трудися, пантруй лиш сценарій хутко! Еге ж, Іване Семеновичу, а оті святошні миті, особливо 8-березневі: ніколи ж бо без Ваших сердечних вітань не обходились! А мої січневі!.. У пору самотнього болю, Ви були одним із тих небагатьох, від кого я таки крізь сльози безпорадності обов’язково попри все брала трубку!.. А ваша «Сповідь» і моя «Душі прозорої краплини» з далекого вже 1996 року немов сперезані одним творчим перевеслом, бо саме Ви замовили словечко і подарували мені омріяну нагоду, аби ті мої краплини таки забриніли на сторінках збірочки – саме завдяки Вам! А ще – Ваша змістовна рекомендація для мого прийняття до Національної спілки журналістів України: щоразу моя нова журналістська робота – крізь призму Вашої довіри.

Ой, Іване Семеновичу, мимоволі моє ранкове вітання-спілкування вже непомітно триває далі, уже й помежи ритми робочого часу – і, як завжди, перед вашими уважними очима із фото: праворуч – усміхнена мить спілкування після успішної презентації Ваших дітищ на Дністровській ГАЕС, а ліворуч… – інша, із того ж таки дня, але… І ще одна – де Ви направду височієте на Вашій любій серцю місцині – Гострій скалі – спостерігаючи, вдивляючись, міркуючи, вражаючись… мовчки, а я, нищечком – довіряючи Вам усі свої сумніви та успіхи, намагання та невдачі.

Знаєте, Іване Семеновичу, я подумки збираю і слова, і спогади, й жалі, і навіть те, що зосталося несказаним вересневої пори, й таки готую ювілейний сценарій – Ваших по-козацьки мудрих і вагомих 70-ти! І знову уявляю, скільки ж бо ото Ви телефонували мені та радились і наполягали, правили і доповнювали канву стрічання з нагоди Вашого 25-го березня! Пишу, зітхаю, змахую неприховану сльозу, закушую губу і знову пишу, вивіряючи себе на справжність перед Вами і прагнучи бодай на йоту наблизити Вас… із Вічності!.. Якби-то Ви знали, як до болю часто не вистачає просто знайомого і рідного голосу по той бік телефонного зв’язку або хоч миті зустрічі у сні!..

А ми все ж почуємось: на струні Вашого слова, Ваших віршів і пісень, на крилах незабутньої пам’яті та відео- і фотоскарбів! І обіймемо Вас квітами, шукаючи відповіді у щиро відкритому погляді з пам’ятника на могилі та меморіальній дошці на Новодністровському будинку народної творчості та дозвілля «Молодіжний»! І згадає місто юності усіх поколінь про свого дорогого вусаня, чиїй 70-ій весні радіємо тепер, на жаль, лише дотиком спогадів…

…Виговорилась… А Ви одразу ж напрочуд ласкаво засвітили мені березневим сонечком крізь вікно на усю Дністровську ГАЕС, де продовжую Вашу справу… Дякую Вам, наш незабутній!

Інна ГОНЧАР 
25 березня 2019 р.


Листаю сторінки Іванових книжок, зачитуюсь... І ще раз переконуюсь, що в кожному нарисі, кожній новелі, п’єсі, віршові і чи не в кожному ря­дочку, залишеному нам у спадок автором, - стільки душевного тепла, любові до людей, відда­ності рідному краю та Україні, що й не добереш слова, аби ко­ротко поділитись захопленням творчістю незабутнього колеги і невтомного трударя журна­лістської ниви, з яким майже одночасно на початку 70-их ро­ків минулого століття прийшли працювати у районну газету «Дністрові зорі»...

Ваня, Ванюша - так його, рум’янощокого, скромного хлоп­ця всі звали в редакції у ті далекі часи. І редактор районки, і від­повідальний секретар вже за короткий період роботи побачи­ли в молодому кореспондентові старанного й відповідального автора заміток, репортажів, а осо­бливо - нарисів про людей, про яких полюбляв писати Нагірняк. Саме працюючи в редакції (в Сокирянах, відтак у Глибоцькій райгазеті) він шліфував свою май­стерність дипломованого журна­ліста (закінчив заочно Львівський університет), все більше розумів глибину силу і красу слова, яким можна порадувати, когось підба­дьорити чи повеличати, а буває, й боляче вразити.


...Доля не надто радувала Івана Семеновича Нагірняка своїми подарунками. Тривалий час до­велось працювати не в журналіс­тиці, яку безмежно любив, міняти місце проживання, посади - все заради сім'ї. Та найцінніше і го­ловне, що у людей називається щастям, що навіть у найскрутніших обставинах додавало сил, на­снаги, віри у перемогу, з ним було завжди. Це - чарівна дружина Женя, у яку закохався ще в школі і з якою прожив у любові та вза­єморозумінні десятки років, яка була і першим читачем його тво­рів, порадником, і коректором, і неофіційним (відтак і офіційним) співавтором виданих книжок. Це синочки Олег та Льоня, яких у цій гарній сім’ї виховали порядними, розумними, дбайливими людьми, згодом - це славні онуки, яких подружжя постійно намагалось обігріти увагою, щирістю, теплом своїх сердець... Вони - найдо­рожчі і наймиліші - й допомогли Івану Нагірняку свого часу по­бороти жахливу хворобу, вибра­тись із проблем. Уже й тоді, коли йому самому, переносячи після­операційні муки в онколікарні, здавалось: все, сили покидають... Але - таки переміг! Бо лікували медики-професіонали, підтримували й допомагали дружина, яка не відходила і молила Бога про порятунок милого, друзі, колеги...

   І саме за ті 16 років, які Іван Семенович не переставав бо­ротися з недугою, але старався бути в гущі життя і подій, він написав та видав майже всі свої книги. Один Бог знає, як це йому давалося...Остання із книг На­гірняка - «Ранні яблука» (вийшла за лічені тижні до його смерті, влітку 2014 р.), у якій вміщено кілька новел, драма «Камінь на серці», радіоп’єса «Останнє слово Віталія Зорі» та чотири нових на­риси. У 2004 році побачила світ монументальна книга-альбом «Корни и древо» (російською мовою - за бажанням земляків автора, про яких він теж писав і які проживали на той час за меж­ ами України). Це - незвичайне видання, в якому відображені сторінки життя різних поколінь великого роду з рідного Нагірнякового села Ломачинці. Через два роки по тому побачили світ його книга нарисів і новел «Відлуння незабутніх стріч» та збірка поезій «Сповідь», у 2008-ому - книга новел та оповідань «Озирнися з Гострої скали». У співавторстві з дружиною Євгенією Семенівною Нагірняк видав також дитячі оповідання «Таїнство світлого празника».

З-під пера і трудами полу­м’яного, небайдужого серця Іва­на Семеновича вийшло друком 16 книг та збірок... Імена всіх героїв його нарисів - представників най­різноманітніших професій, сфер діяльності та кількох поколінь не злічити. У тому числі, він багато написав про своїх славних земляків-ломачинчан, про сокирянців і новодністровців, про цікаві життєві історії і стрімкі повороти людських доль...

Міг би написати ще багато. Мав чимало планів, задумів, зібраних для нових творів матеріалів. На жаль, 1 вересня 2014-го, у 65 літ, закрились назавжди добрі очі нашого Івана Семеновича Нагір­няка. Та з нами - добра пам’ять про дужого, гарного, доброзич­ливого козака, який безмежно любив життя, своє село, любив і возвеличував Людину... З нами - плоди його творчої праці, по яких знатимуть, що і як відбувалось в нашому Наддністрянському краї, й наступні покоління..

  Катерина ТИЩЕНКО.

«Почесний житель наших душ» і «ломачинецький Шевченко»

Ось так з любов’ю та шаною назвали новодністровці, земляки та шанувальники творчості незабутнього Івана Семеновича Нагірняка, чиє 70-ліття, на превеликий жаль, уже лише на відстані Вічності, родинним колом зустріли у день його народження, 25 березня, відвідавши могилу славного земляка, поклавши квіти біля меморіальної дошки на Будинку народної творчості та дозвілля «Молодіжний», об’єднавшись перевеслом шани на пам’ятному вечорі у міському історичному музеї. Ініціатори й ведучі зустрічі, директор музею Галина Разгонюк та незмінна ведуча чи не усіх творчих і ювілейних вечорів свого наставника Інна Гончар кожним своїм словом налаштували присутніх на сердечну атмосферу вдячності й любові, шани і наслідування життєвого прикладу відданості рідній землі і людям, з якими ввіряв себе слову наш Іван Семенович – член Національних спілок письменників та журналістів України, Почесний житель с. Ломачинці та м. Новодністровськ, володар Почесної відзнаки Національної спілки письменників України, Лауреат літературних премій імені Михайла Чабанівського, Сидора Воробкевича, Дмитра Загула, Фонду пам’яті журналіста Григорія Шабашкевича; дипломант Всеукраїнських літературних конкурсів «Коронація слова» та сучасних радіоп’єс, літописець людських доль та історії Дністровської ГАЕС, автор 20 книг і 1 брошури та ще трьох готових до друку рукописів книг.

Крізь палахкотіння розхвильованої свічі та неприховані сльози упродовж більше 2-х годин звучали спомини любої дружини й подруги та порадниці Євгенії Семенівни Нагірняк, онуків Стефана та Насті Нагірняків, рідних, близьких, друзів і колег – митців-земляків Юхима Гусара та Михайла Брозинського, пісні на слова знаного земляка у виконанні шанувальників його творчості – дуету Антони Камбур і Лариси Півторак, Михайла Рожка, хору «Калина», Зої Слободян та поезія й новели у прочитанні Галини Разгонюк, Миколи Данилюка, Івана Фурмана, Валентина Кушніра, Лариси Стародуб, Тараса Серевка, Наталії Квятковської, Світлани Лазаренко, Наталії Глушко, присвяти від місцевих поетес Інни Гончар, Галини Мельник та Олеги Богуцької; щирі спогади від представників влади села Ломачинці – Наталії Петрик і Новодністровська – Наталі Кримняк, особливі спомини від дружини доброго друга Михайла Мафтуляка Ольги Василівни, а головне, завдяки збереженим у музеї архівним матеріалам, – відеострічання із дорогим серцю Іваном! Як же то до болю було щемно і радісно — незважаючи на невмолиму навічно розлучну відстань знову побачити й почути нашого дорогого усміхненого вусаня! Тому так тремтів у фінальних акордах цього вечора голос Євгенії Семенівни, котра все ж змогла, попри біль і сльози, мовити вдячне слово усім, хто зігрів її нев’янучу пам’ять про любого й вірного супутника життя, про її незабутнього Ваню… А хвилина мовчання сколихнула такою промовистою тишею, котра вистукувала у серцях свої особливі ритми пам’яті…


Саме під час цього хвилюючого в унісон із печаллю ювілею Інна Гончар запропонувала зібрати авторські присвяти земляків Івану Семеновичу Нагірняку, аби згодом видати збірку такого щирого поетичного мережива як данину любові й гідного пошанування справжнього майстра СЛОВА.


Інна Гончар
Фото Анастасії Жалюк



Над могутнім Дністром його правда прозора

Його нарекли прізвищем гордим,
Дивну силу дали, щоб талант не закляк,
Над могутнім Дністром його правда прозора
Підписалася просто: Я — Іван Нагірняк!

Ці слова присвяти нашому незабутньому земляку Василя Васкана, як і його друзів-колег Михайла Брозинського та Інни Гончар, звучали на особливій зустрічі, в особливій атмосфері — у кімнаті, де неперевершений Майстер Слова писав, сповідався, творив, вражався, шукав, зустрічався, планував і довіряв себе своїй натхненній струні щирості й людяності... Віч-на-віч із поглядами Івана Семеновича з численних портретів, подарованих йому ще за життя до пам’ятних дат та вручених дружині уже протягом цих розлучних майже 5 літ по його смерті, юні вихованці Новодністровського будинку дитячої творчості якось помітно легко налаштувалися на хоч і досить відповідальну, однак серйозну й, водночас, цікаву розмову. Ще більшої піднесеності цій зустрічі на відстані Нагірняковго слова додало своєрідне порівняння робочої кімнати митця із його вже музеєм – саме так з любов’ю та шаною, сердечністю та вдячністю за увагу до творчого надбання її любого чоловіка зауважила Євгенія Семенівна. І справді, зібрання творів Івана Семеновича, кожен сувенір чи презентований на згадку малюнок, родинні фотографії і навіть улюблені його кімнатні рослини і, зрештою, нетлінний дух поважного глави сімейства мимоволі стали свідками-експонатами родинної оселі-музею!

А тим часом учасники гуртків «Літературна студія» та фольклорно-етнографічного «Баюр» під керівництвом Світлани Долинної і Наталії Глушко помандрували у подорож візерунками долі Івана Нагірняка, присвятивши її 70-річному його ювілею. Діти старанно і натхненно читали вірші славного земляка, наставники акцентували їхню увагу на сторінках життя і творчості звичайної, здавалось би, людини, без котрої тепер так важко уявити історію рідного села Ломачинці і такого ж близького серцю Новодністровська, де став Почесним жителем, літопис становлення величної Дністровської ГАЕС, а ще – літературу та журналістику рідного краю й України в цілому!

Були за родину і в тяжку хвилину
Рідні тато й мама – Березень й Весна.
Виростили з хлопця сонячну людину,
Яка не жаліла світла і тепла, – продовжували декламувати юні гості, зокрема нагадавши таку ніжно-трепетну присвяту І. С. Нагірняку від творчого побратима Михайла Брозинського. Хлопчики і дівчатка також згадували і залюбки ділилися враженнями од прочитаних оповідань, що увійшли у спільну збірку подружжя для дітей «Таїнство світлого празника», про історію написання якої поділилася авторка частини творів.

Звичайно ж, по особливому зазвучала у помешканні Нагірняків пісня «Місто моєї юності» на слова Івана Семеновича, котра, отримавши музичні крила від його земляка Михайла Рожка, уже давно стала улюбленою серед новодністровців та численних шанувальників.
«Не ремствувати і не вити» — ці слова-переконання Івана Нагірняка, що стали життєвим кредо знаного нашого городянина і літописця доль людських та зокрема Дністровської ГАЕС, у виконанні одного із гуртківців були напрочуд вдалим завершенням цих хвилюючих літературних читань, мимоволі спонукаючи і дорослих, і дітей бути мудрими і справжніми на життєвім шляху.
Ну а солодке пригощання від господині Євгенії Семенівни по-родинному приємно потішило дітвору.

І вже проводжаючи гомінку дітвору, котра, до речі, щиро дякувала за гостини, я мовчки знову згадувала і своє:
А він прийде зі щедрим перевеслом,
Немов на сповідь, сяде за столом
Й оте прозріння взявши, наче весла,
Стежки крізь серце вимостить селом.

Схвильована – Інна ГОНЧАР



Схожі новини


Коменатрі для новини

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або увійти на сайт під своїм іменем.

Написати свій коментар:

Приєднуйтесь

Важливо почути кожного. Підбірка свіжих новин із сайтів району.

детальніше

Відомі діячі

  • Козак Василь Васильович
  • Блинду Федір Васильович
  • Бондар Олексій Станіславович
  • Мафтуляк Михайло Васильович
  • Нагірняк Іван Семенович
  • Лісогор Катерина Іванівна
  • Грейцар Максим Віталійович
  • Гадзій Василь Васильович

Герб СокирянСокиряни

Регіон: Чернівецька область

Населення: 9067

Площа: 14.8 км²

День міста: 12 липня

Міський голова: Равлик Василь Степанович

Перша згадка: 1666

Статус міста з 1966 року